Петро Андрійович Аршинов - російський політичний діяч періоду громадянської війни в Росії, анархіст, терорист. Найближчий прихильник Нестора Махна.
Народився в с. Андріївка, Нижньоломовського повіту, Пензенської губернії в сім'ї робітника. У 1904 брав участь у революційному русі. У 1905 працював слюсарем у залізничних майстернях міста Кизил-Арват (нині Сердар у Туркменістані), де вступив до більшовицької організації. Там же в 1904-1906 роках керував організацією РСДРП і був редактором нелегальної більшовицької газети "Молот". Ховаючись від поліції, наприкінці 1906 року поступив робітником на завод Шодуар у Катеринославі.
Розчарувавшись у мінімалізмі програми та нерішучості більшовиків, восени 1906 року Аршинов приєднався до анархістів-комуністів. У грудні 1906 р. об'єднав уцілілих після осіннього розгрому катеринославських анархістів-бойовиків у терористичну групу та організував низку терористичних актів, зокрема вибух поліцейської дільниці в робітничому селищі Амур 23 грудня 1906 р., під час якого загинула низка козацьких і поліцейських офіцерів. Вибухи були організовані кваліфіковано і жандармам винуватців знайти не вдалося. Був заарештований, але 22 квітня 1907 року втік із в'язниці.
У 1911-1917 - на каторзі, де познайомився і близько зійшовся з Нестором Махном. Перебуваючи в Бутирській в'язниці, сидів в одній камері з Серго Орджонікідзе. У 1917 - учасник створення і секретар Московської федерації анархістських груп. У 1919-1921 - сподвижник Н. І. Махна, з весни 1919 - один з основних ідеологів махновського руху. З 1921 - в еміграції.
Наприкінці 1934 року з дозволу ЦК ВКП(б) повернувся в СРСР. На початку 1938 року заарештований за звинуваченням у керівництві підпільною анархістською організацією і розстріляний.
Чільне становище Аршинова в російському і міжнародному русі та несподіванка його ренегатства викликали появу двох протилежних версій. Відповідно до однієї з них, сформульованої і підтримуваної деякими пострадянськими істориками (напр., А. Л. Нікітін), Аршинов від кінця 1920-х рр. (або навіть від часів Громадянської війни) був штатним агентом ОДПУ. Підтвердження цьому знаходять у боротьбі, яку він вів проти ідейних супротивників у 1920-х рр., насамперед, проти "містичних анархістів". Друга версія, якої дотримується частина істориків-анархістів (А. Скирда та ін.), полягає в тому, що розрив Аршинова з анархізмом після 1931 р. був фіктивним і здійснений заради можливості легально приїхати в СРСР для організації підпільної роботи. А. Скирда посилається при цьому на спогади особистих друзів Аршинова, які зустрічалися з ним безпосередньо перед поверненням до СРСР.