17 березня на німецькому інформаційному сайті KATAPULT-UKRAINE вийшло інтерв’ю з головним редактором видавництва «Дике Поле» Олександром Лазутіним. Матеріал було подано у перекладі німецькою мовою і з деякими скороченнями. За узгодженням з автором розміщуємо розширену версію інтерв’ю.

Де ви жили, коли почалося вторгнення? 

Я все життя прожив у місті Запоріжжі, це обласний центр величезного регіону, який можна порівняти за територією з Ізраїлем. Дуже красивий, багатий на природні ресурси край, він має потужну промисловість, а його досліджена історія сягає кількох тисячоліть. В центрі міста – острів Хортиця, найбільший на Дніпрі, колись один із головних центрів Запорозьких козаків.

Ким ви працювали до вторгнення?

Мою професію визначила саме моя любов до рідного краю. Вже 27 років я є директором і головним редактором видавництва «Дике Поле», що спеціалізується на краєзнавстві та історії. Ми випустили безліч історичних розвідок, археологічних книг, фотоальбомів за цією тематикою.

Де ви живете зараз?

Живу в Запоріжжі, як і раніше. Кидати рідне місто під час війни здається мені якось не по- козацьки.

Чи вірили ви 24 лютого 2022 року, що Україна зможе захистити себе?

Напередодні цієї дати у мене гостював приятель, 30-річний історик Володимир Пальчиков. Він родом із Донеччини, мав дім у селі недалеко від демаркаційної лінії російсько-української війни на Донбасі і відчував її дихання сильніше за мене. 23 лютого ми за північ дискутували про можливість великомасштабного вторгнення. Володя вважав його майже невідворотнім, я – ні. О п’ятій годині я прокинувся, побачив світло у кімнаті Володимира. Зайшов, він напружено дивився у смартфон. «Війна почалася, Миколайович, он Путін виступає». 

Я трохи послухав нікчемні, жалюгідні виправдання кремлівського диктатора. В них не було жодного смислу, ніякого логічного підґрунтя. «Йому пиzдець, – промайнуло в думці, – він політичний труп». І я відчув полегшення. Закінчилися роки ганебної гібридної війни, брехні і наруги. Закінчилися путінська нісенітниця про «захист народу Донбасу», камлання Меркель і Макрона, що «Мінським угодам немає альтернативи», принизливі спроби заставити український народ змінити конституцію. Тепер всім стане зрозуміло, що Росія – це агресор, загарбник, а Путін – звичайний терорист, і з ним не можна вести перемовини. Цей дурень і самогубець обнулив всі попередні домовленості. І тепер ми маємо всі підстави звільнити всю нашу землю. І нам почне допомагати весь світ. Буде дуже важко, але ми переможемо.

Все це промайнуло у свідомості за хвилину. 

Володя спитав: «Миколайович, вам страшно?». Я чесно відповів: «Я боюся, Володю тільки одного, що цей божевільний застосує ядерну зброю».

Що було вашою найбільшою особистою проблемою після вторгнення? 

Я дуже боявся за життя дочки і сестри – вони живуть у Києві. Зателефонував донці вже 24 лютого вранці і сказав: «Оленку, війна почалася, Київ перший під загрозою, вам з Ігорем (це її хлопець) треба негайно від’їжджати у безпечне місце». 

Але яка 25-річна дитина з першого слова послухається батька? Тільки на третій день, коли снаряд влучив у будинок неподалік, мої рідні згодилися тимчасово переїхати у Львівську область. Але за два місяці знову повернулися до столиці. 

У моїй сім’ї, дякую Богові, все гаразд. А от будинок мого товариша Володимира Пальчикова – вщент зруйнований, село окуповано, і його родина розпорошена по чужих світах. 

Чи вірите ви сьогодні, що Україна зможе захистити себе? 

У мене багато товаришів служить у ЗСУ. Іноді вони приїжджають у короткі відпустки, і у всіх у очах одне – жага перемоги. Але Україна протистоїть масштабній навалі другої армії світу. Росії залишилася у спадок найбільша частина військової техніки СРСР, і поки наша країна торувала шлях до світової спільноти, агресивна сусідка готувалася до війни. Безумовно, Україна самотужки не в змозі довго опиратися озброєному до зубів супротивнику. Спасибі західному світові, що все активніше допомагає Україні зброєю, боєприпасами і обладнанням, проводить навчання наших військовослужбовців. Все більше країн починає розуміти, що російсько-українська війна – це не «локальний конфлікт за спірні території», а боротьба за цивілізаційні цінності: демократію, гуманізм, неухильне дотримання міжнародного права. Інакше не тільки Україну, а й усю планету чекають великі загрози. 

Як ви вважаєте, Україна виграє війну? 

Так. І більша частина українського суспільства налаштована на перемогу. Попри всі негаразди війни – втрачені території, зруйновані міста і села, зупинені підприємства і загальне падіння економіки, перебої у постачанні електрики, води і тепла – українці не ремствують. Люди допомагають, хто чим може: волонтерять, донатять на армію, підтримують один одного. Хто не в змозі терпіти воєнні лиха – від’їжджають за кордон, дякуючи гостинності дружніх до нас країн. 

Український народ 300 років плекав мрію про свою державність і нізащо не відмовиться від своєї незалежності, не піде знову у рабство до тоталітарної, деспотичної Московії. 

Я впевнений – раніше чи пізніше українська армія вийде на міжнародно визнані кордони країни.

Також Крим? 

Так, включаючи Крим. Я не відділяю повернення півострову від звільнення інших територій України. Ганебні і карикатурні референдуми на Донбасі, на частинах території

3 Запорізької та Херсонської областей нічим не відрізняються від плебісциту у Криму під наглядом озброєних «зелених чоловічків». 

Інша справа, що вважати перемогою. Для перемоги треба, щоб був переможений. Путінський режим нізащо не визнає себе таким. Навіть якщо повністю відповзе на свої землі, він не визнає поразки. Почне зализувати рани, виготовляти зброю, готувати нове військо для реваншу. Тільки вступ України до НАТО, тотальна економічна і політична блокада країни-агресорки, багатошарова робота, налаштована на зміну політичного режиму Росії, може забезпечити те, що насправді називається перемогою.

У Німеччині деякі кажуть, що Україна має капітулювати, щоб запобігти подальшим стражданням. Що ви думаєте про таку пропозицію? 

Це абсолютно хибна ідея! Для України вона є неприйнятною, з будь-якої точки зору. Багато хто на Заході не розуміє природу російського фашизму (рашизму), що утворився як дикий симбіоз влади кадебістів та злодіїв з націонал-імперською ідеологією, притаманною, на жаль, значній частині росіян. Не є перебільшенням, що колективний путін хоче знищити українство як таке. 3 квітня 2022 року російський політолог Тимофій Сергєйцев у своїй статті на державному порталі «РИА Новости» заявив, що Україна повинна бути ліквідована як нація і держава, роздроблена на окремі «народні республіки», підконтрольні Росії, а сама назва «Україна» — викоренена. 

Зрозуміло, що капітуляція не зменшить, а різко підсилить страждання українського народу. Вона рівнозначна самоліквідації. 

Чи відчуваєте ви, що особисто змінилися після вторгнення? 

Мої погляди не змінилися, хіба що дійшов до гіркого висновку, що світ набагато жорстокіший, ніж я думав. А от психологічні зміни – невідворотні. Коли ти гуляєш з собакою берегом Дніпра, а горою летить іранський безпілотник – це не може тебе не змінити. Я став більше жити сьогоднішнім днем, не будую далекосяжних планів. З одного боку стаєш більш закритим для звичайних життєвих радощів, з іншого – сильніше цінуєш тих, кого любиш і хто любить тебе. І важко утриматися від слідкування весь час за новинами. 

Яке ваше найбільше бажання? 

Наша перемога. І з найменшими втратами людських життів. А далі –успішна розбудова звільненої України на засадах свободи, демократії, верховенства права. Окрім боротьби із зовнішнім ворогом у нас багато внутрішніх завдань: докорінна реформа корумпованої олігархічної політико-господарчої системи, судів, фінансових взаємин держави і підприємця.

Що б ви робили сьогодні, якби не вторгнення? 

Займався би улюбленою справою, випускав книжки про Запорізький край.

Над чим ви працюєте зараз?

Зараз, коли 80% Запорізької області окуповано, моя діяльність обмежена навіть просторово, не кажучи вже про звуження ринку, падіння попиту. Мої улюблені місця, природні заповідники Приазов’я, всесвітньо відомий історико-археологічний Заповідник «Кам’яна Могила», захоплені російськими військами. 

Випускаю літературні, нотні збірки місцевих авторів, нещодавно вийшло цікаве дослідження Ольги Павлюк про архітектуру сусіднього Дніпра. В січні презентували книгу Ігоря Левенштейна «Історія українського карате» – це перше дослідження у цій царині. 

Чи зможете ви колись пробачити російську армію? 

Якщо будуть покарані всі, хто чинив в Україні вбивства, грабував і займався мародерством, якщо російська держава відшкодує Україні всі збитки, покається, визнає підступну злочинність агресії, тоді, може, і прийде час прощення. Але навряд чи пробачення відбудеться за життя нашого покоління: дуже велика, кривава ціна у цієї війни. 

Чи варто Україні вести переговори із Росією? 

На це питання краще всього відповів великий друг України Борис Джонсон: «Проводити переговори з Путіним – це все одно, що торгуватися з крокодилом, який вчепився вам в ногу. Як можна домовитися з крокодилом, коли у нього в щелепах нога? Це та складність, з якою стикаються українці. Нам просто потрібно продовжувати постачати їм зброю». 
Мені нічого добавити до цих слів.

Ви зараз боїтеся атаки із застосуванням ядерної зброї? 

Менше, ніж у перший день російської навали. Керівництво США й Великобританії відповідно до Будапештського меморандуму, сплюндрованого Путіним, зробило рішучі заяви, щодо дій цих держав у разі застосування Росією ядерної зброї. Тепер і я маю надію, що кремлівські негідники все ж таки не самогубці.